Був лікарем-неврологом, а став бойовим медиком. До повномасштабного вторгнення Олександр Школьний працював у сумській центральній міській клінічній лікарні. У 2022 році став до лав добровольчої армії України у складі медичного батальйону Госпітальєри, а вже 9 жовтня 2023-го долучився до лав ЗСУ.
Наразі Олександр Школьний служить “на нулі”. “Їздив на ротації в місто Бахмут і місто Лиман. Відкатавшись, як медик в ці міста, у 2023 році я мобілізувався до лав ЗСУ”, – розповів чоловік.
“Я пройшов навчання в навчальному центрі, отримав ВОС, як спеціальність бойового медика і далі у лавах 31 бригади. Гарячі точки – це були Бахмутський напрямок, Лиман. Зараз це Авдіївка. Ми стоїмо на Авдіївському напрямку де тривають найгарячіші бої”.
Олександр розповів – особливо важко переживати втрату побратимів. “Людина запрограмована переживати за близьких. Кожного шкода, ти за кожного переживаєш. Людина, котра спить поруч з тобою і ти з нею провів багато часу і вона гине на війні – це особливо тяжко. Бувають такі випадки, що сьогодні вночі ти цих хлопців бачиш, зранку вони не повернулися. Вони загинули. П’ятеро людей, з якими ти пив каву ввечері, – це особливо тяжко”.
Військовий на фронті, не той, кого догнали та вручили повістку. Це має бути свідомий вибір кожного, вважає бойовий медик. “Людина, яка воює, має бути мотивована. Якщо людину зловити і поставити в окоп, то її треба прив’язувати, умовно кажучи. З цього окопу вона побіжить. Такі висновки я зробив, будучи в навчальному центрі. Я проходив там навчання і працював медиком. Такі висновки я зробив впродовж служби у лавах ЗСУ. Якщо це було менш помітно у 2023 році, то зараз це дуже сильно помітно”.
Лікар говорить – робота на передовій суттєво відрізняється з роботою в цивільній медицині: “За три дні ми евакуювали своїх 38 людей. Це доволі велика цифра, але це тільки одні ми. А бригад маса. Завдання бойового медика – це не тільки евакуація, а й лікування соматичних хворих. А, як ми знаємо, що у нас зараз мобілізація від 25 до 60 років. І людина, яка в 59 в ЗСУ, то в неї є гіпертонія, остеохондроз, захворювання суглобів і звісно все це загострюється, бо умови там не парникові”.
Від знань бойових медиків, мобільності та вміння швидко ухвалювати рішення залежить порятунок воїнів, вважає Олександр.
“Ми евакуюємо із позицій на стабілізаційний пункт. Це обстріли. Стабілізаційні пункти знаходяться в тих місцях, які обстрілюють. Тобто, евакуація з позицій – це постійні обстріли, ФПВ дрони. Популярним є у наших ворогів знищувати евакуаційні бригади. Вони чекають, коли на точку приїздить евакуаційна бригада з лікарем і навантажується пікап поранених і в цей пікап залітає ФПВ дрон, убиває лікаря, водія і всіх поранених”.
Досвід, отриманий на війні залишає свій слід. Після її закінчення військовим доведеться пристосовуватися до цивільного життя, а сьогодні, спогади про нього гріють душу, сказав Олександр.
“Я сумую за роботою і сумую за цивільною професією лікаря-невропатолога та за пацієнтами. Дякую їм – не забувають, телефонують. По можливості якось їх консультуємо. Я б все одно пішов у ЗСУ. Там є задачі, які я виконую і в мене це виходить. Але я вважаю, що це колись закінчиться і рано чи пізно я повернуся до цивільного життя”.
